Часто необізнані в марксизмі молоді люди, перебуваючи під впливом сталінської авторитарної парадигми, кажуть, що «соціалізм є однопартійним».
«А, дійсно, навіщо ж багато партій, коли істинний шлях тільки один?» – саме таку думку проповідують попи-сталіністи, перетворюючи живу, творчу силу марксизму в тривіальний догмат, у сліпе вірування, релігію.
Виходять вони з простої думки: капіталізм породжує певний соціальний плюралізм, оскільки існує класова боротьба. Проте, коли на заміну владі буржуазній приходить влада пролетарська, то класова боротьба знімається. А на заміну їй приходить торжество революційного класу (пролетаріату) або ж революційних класів (пролетаріат в союзі з найбіднішим селянством тощо), котрі, у свою чергу, знімають потребу в усякому плюралізмі.
Водночас Сталін каже:
«Продвижение к социализму не может не вести к сопротивлению эксплуататорских элементов этому продвижению, а сопротивление эксплуататоров не может не вести к неизбежному обострению классовой борьбы».
Іншими словами, партія мусить бути одна, тому що припиняється класова ворожнеча, а також партія мусить бути одна, тому що посилюється класова ворожнеча. Воістину діалектична думка!
Найперше, що треба зробити під час аналізу - з'ясувати з якою термінологією ми маємо справу.
Отож, порівняємо поняття – «соціалізм» та «диктатура пролетаріату».
Соціалізм – це безкласове суспільство: світ вже об'єднався та держава як соціальний інститут відмерла.
Диктатура пролетаріату – це «капіталізм», перевернений на користь народу: робочі тільки-но взяли кермо державної влади за руки, тільки навчаються їзди державною машиною, експропріація майна буржуазії щойно розпочалася.
Добре, а що таке «партія»?
Партія – це політичне угруповання, що представляє інтереси певного класу.
Виходячи з цього визначення, партія – дитинча класового суспільства, існує в класовому суспільстві і не може існувати без нього. З цього логічно випливає - якщо соціалізм є безкласовим суспільством, а партія існує лише в класовому, тоді при соціалізмі не буде жодної партії.
Проте і натомість, диктатура пролетаріату означає лише рух у напрямі соціалізму, а не його існування! Виходить, що якщо соціалізм є суспільством без класів, то диктатура пролетаріату все ще є класовим суспільством, яке тільки рухається до свого діалектичного заперечення - до безкласового та бездержавного соціалістичного устрою. Відповідно, оскільки існують класи, остільки існує можливість існування партії.
Тобто - при соціалізмі партій нема, при диктатурі пролетаріату – є!
Повернемось до початку: класова боротьба існує за умов соціального плюралізу і множинності соціальних страт, зокрема, класів. Це твердження правильне, ми з ним погоджуємось. Проте ми не погоджуємось з твердженням про те, що, начебто, якщо щось було породжено першим, тоді друге є обов'язковою частиною цього першого, не може існувати за межами нього і ба більше - існувати незалежно від нього, тобто змінити первинність.
До прикладу: нещастя у стосунках може призвести до зловживань алкоголем. Найперше, що потрібно зробити психотерапевту: пропрацювати залежність, позбутись її, а вже потім вирішувати проблеми у стосунках, не навпаки, первинність з ходом часу змінюється, оскільки з’являються нові умови.
Аналогічна ситуація й у нас: якщо революцію здійснили безліч соціалістичних партій, котрі виникли за умовного капіталістичного плюралізму, то зовсім не очевидним буде їх злиття до купи в єдину партію.
Дивно також виглядає думка, що буржуазних партій може бути безліч, що кожна, нехай і «марксистська» партія, може представляти інтереси капіталу, але партією робітничого класу може бути тільки одна. Чому? Нікому не відомо.
Слід намотати собі на вус: пролетаріат не є однорідним та не є гомогенним. Буржуазних партій є безліч, тому що ці партії представляють різні прошарки, групи буржуазії, що бачать по-різному цей світ, місце своє та свого капіталу в ньому. Пролетарських партій, груп, організацій також є і може бути безліч, бо кожна група бачить по-різному свою тактику і стратегію, представляє різні прошарки пролетарського класу, часто по-різному бачить також і сам наш соціальний ідеал - соціалізм.
Існує величезна кількість різноманітних розумінь «соціалізму». Кожен робітник може сприймати і сприймає його по-своєму. Якщо у трудового люду немає єдиного уявлення про умовний «соціалізм» а сам він є не гомогенний, то, вочевидь, це означає, що влада пролетаріату цілком може бути, якщо не сказати зобов’язана, бути багатопартійною. Якщо умовно уявити, що робітничий клас має однакове уявлення на всі теоретичні та практичні питання, то це означає, що система буде однопартійною. Бо логічно за таких умов, що підтримку отримає лише одна партія, що й буде відображати в своїй програмній та політичній діяльності всі ці народні уявлення.
Матеріалізм стверджує, що практика – мірило істинності, що думка повинна узгоджуватися з об'єктивною реальністю та її відображати, а не навпаки. Заперечення цього – відступ від принципів матеріалізму, а значить, і від самого марксизму.
Скільки разів історія бачила випадки, коли революцію здійснювала не одна партія, а ціла низка партій, груп, організацій, профспілок і, ви, мабуть, здивуєтеся - абсолютно безпартійних людей, яким ще вчора вона була нецікава.
Наведу найвідоміший приклад такої революції – Жовтневу. Ні, дорогий читачу, Жовтнева революція не була творінням однієї тільки партії більшовиків. У революційному перевороті брали участь крім більшовиків ще й ліві есери і петроградські анархісти. І аж до 6 липня 1918 року Радянська Росія була двопартійною державою і була б нею, ймовірно, й надалі, якби не повстали ліві есери через свою незгоду із укладенням Брестського миру.
Однопартійність – це не сувора вимога диктатури пролетаріату!
Галас про те, що справді пролетарською партією може бути тільки одна – повна нісенітниця. Оскільки в лавах пролетарського класу є і буде плюралізм поглядів на ті чи інші варіанти розвитку робітничої демократії, напрямів проведення пролетарської політики тощо, то й, зрозуміло, що має постати багатопартійна радянська робітнича багатопартійність. І ці робітничі партії, які будуть виловлювати різні підходи для вирішення тих чи інших питань розвитку, будуть змагатися за довіру робітників в робітничих і територіальних радах і профспілках. Ось що і буде справжніми «соціалістичними змаганнями», а не те, що нам роками згодовувала сталіністська контрреволюційна бюрократія.