Резолюція 3–го Конгресу Міжнародної Соціалістичної Ліги щодо російської імперіалістичної агресії та українського опору
Майже 4 роки з моменту російської імперіалістичної агресії проти України
Уже майже чотири роки триває жорстока й широкомасштабна російська імперіалістична агресія проти народу України. Протягом майже чотирьох років український народ героїчно чинить опір цьому нелюдському нападу. «Друга за чисельністю армія у світі» країни з населенням 140 мільйонів осіб, озброєна ядерною зброєю та володіє потужним військово-промисловим комплексом, вчинила безпрецедентний акт агресії та окупувала значну частину території неядерної, дуже слабкої та залежної країни з населенням близько 40 мільйонів осіб та периферійною капіталістичною економікою.
Ця імперіалістична атака, що розгорнулася на повну силу 24 лютого 2022 року, стала серйозним і безпрецедентним випробуванням для всього світового соціалістичного руху з точки зору застосування марксистського діалектичного методу до аналізу соціальних явищ. Вона також стала ключовим моментом для перевірки справжності сьогоднішніх революційних сил у їхньому антиімперіалізмі та підтримці національно-визвольної боротьби пригноблених народів і жертв імперіалістичної агресії. Так чи інакше, російське вторгнення провело розділову лінію між лівими силами по всьому світу.
Про природу російсько-української війни
З самого початку широкомасштабної російської агресії Міжнародна соціалістична ліга виклала свою принципову позицію у серії політичних заяв та статей.
Війна в Україні з самого початку поєднує в собі два паралельні процеси. З одного боку, це справедлива оборона Україною свого суверенітету та права українського народу на самовизначення й незалежний розвиток; з іншого — загострення міжімперіалістичних напружень і суперечностей між державами НАТО та імперіалізмами Росії й Китаю, що набирають сили. Нерозуміння цієї подвійної природи війни лежить в основі плутанини, що панує серед значної частини лівих.
Ліва, що поділяється на табори, неосталіністи та деякі маргінальні троцькістські організації відкрито підтримують імперіалістичну Росію Путіна, користуючись ненавистю мас до американського імперіалізму та НАТО. Така позиція заслуговує на засудження з боку будь-якого послідовного революціонера, оскільки, незалежно від характеристики поточної війни, ніщо не може виправдати союз із капіталістичною державою, яка пригнічує народи, та з таким реакційним режимом, як російський. Щоб виправдати себе, одні доходять до того, що заперечують капіталістичний характер російського режиму; інші поширюють міф, що Росія, а не Україна, є головною жертвою війни. Усі ці організації виступають передавальними ланками для брехні, що виходить із величезного пропагандистського апарату Москви.
Метою російської імперіалістичної агресії є підкорення України, повернення її до своєї зони впливу, позбавлення її навіть відносної незалежності та захоплення якомога більшої частини її території. З перших днів російської агресії Міжнародна соціалістична ліга чітко й категорично заявила, що робітничі та народні маси України мають повне право захищатися та військово протистояти окупантам. Це справедлива війна на захист права українського народу на самовизначення. Тому революційні соціалісти зобов’язані підтримувати цей національно-визвольний рух, роблячи все, що в наших силах, щоб перемогти загарбника.
Наша підтримка українського опору не має нічого спільного з підтримкою української буржуазної влади чи західного імперіалізму, який, користуючись надзвичайно тяжким становищем українського народу, намагається зміцнити свій вплив в Україні. Наша військова підтримка українського опору не означає жодної політичної підтримки чи співпраці з неоліберальним і антиробітничим урядом Зеленського. Ми підтримуємо військовий опір з класової позиції, дотримуючись політики незалежності та відмежовуючи широкий народний рух опору від української буржуазії.
Ця позиція відрізняє нас від прихильників «таборів» та пацифістів, а також від тих, хто применшує роль війни у міжімперіалістичній боротьбі за поділ світу, таких як основна течія соціал-демократичних партій, західні профспілки та ті сектори лівих, які закривають очі на програми розширення та мілітаризації НАТО. Дехто навіть пішов так далеко, що підтримав втручання та розширення НАТО, а також санкції проти Росії, що є частиною Нової холодної війни та мілітаризації. Ми відкидаємо таку адаптацію до західної буржуазії, особливо у західних імперіалістичних країнах, де це є формою політичної підтримки боротьби «власної» буржуазії за поділ світу.
Однак це не змінює справедливого характеру української самооборони. Якщо робітничий клас і революціонери, як в Україні, так і в усьому світі, не готові боротися проти російської імперіалістичної агресії, вони передадуть потужну політичну зброю українській буржуазії та посилять ілюзії щодо «демократичного» імперіалізму, відмовившись підтримати законну національну самооборону.
Справжні інтереси «західних партнерів» України
Сучасна імперіалістична система існує завдяки складній діалектиці єдності та боротьби протилежностей, які співіснують у всій своїй багатогранності. Посилення міжімперіалістичних суперечностей, як правило, руйнує будь-які прояви єдності та призводить до утворення конкуруючих альянсів і перегрупувань сил. І оскільки всі великі світові держави — США та Китай, а також західноєвропейські держави, ЄС, Росія та Японія — принаймні наразі прагнуть уникнути прямої конфронтації, це включає в себе різні прояви імперіалістичної єдності. Ця єдність зміцнюється тим більше, чим більшою є єдність робітничого класу в його зусиллях знищити капіталізм і чим більше світовий імперіалізм побоюється загрози якісної та глобальної ескалації його боротьби.
На самому початку масштабної російської агресії країни західного імперіалізму намагалися вивезти українське керівництво з країни, щоб нейтралізувати будь-яку спробу організувати опір. Однак саме народний опір українського народу російській окупації, а не дії буржуазного керівництва Зеленського чи його «партнерів» у США та Західній Європі, став ключовим і вирішальним чинником у зупинці російського бліцкригу (раптової та потужної блискавичної війни) навесні 2022 року. Саме цей широкомасштабний народний опір змусив західний імперіалізм, ближче до літа та осені 2022 року, почати постачання зброї та фінансової допомоги Україні.
У перші роки війни західні імперіалістичні держави хотіли скористатися нагодою, щоб послабити російський імперіалізм. Вони взялися озброювати Україну та ввели проти Росії масштабні економічні санкції, яких не бачили проти імперіалістичної держави з часів Другої світової війни. Вони вважали, що це шанс принизити Росію та змусити її стати імперіалістичною державою другого сорту. Водночас вони також прагнули прямого військового протистояння з ядерною державою (що було б реакційною імперіалістичною війною з обох боків) та падіння режиму Путіна, оскільки це дестабілізувало б весь регіон — зокрема, відкрило б можливість для національно-визвольних боротьб та динаміки боротьби за наші соціальні та демократичні права і просування соціалістичної перспективи.
Тому ця допомога, звичайно, була і залишається обмеженою та постійно зменшується, особливо з огляду на заявлену відкритість американського імперіалізму щодо російського імперіалізму за адміністрації Трампа. Щодо ЄС, то існують різкі внутрішні контрасти щодо його позиції стосовно Росії: між ворожими імперіалізмами чи державами, такими як Франція та Польща; відкрито проросійськими урядами, такими як Угорщина та Словаччина; та урядами з проміжними позиціями, такими як Італія. Зрушення Трампа в бік Путіна має тенденцію поглиблювати ці суперечності всередині ЄС.
Варто також пам’ятати, що Україна стала настільки військово слабкою після 1994 року, коли під одночасним і скоординованим тиском російського та західного імперіалізму вона була змушена підписати так званий «Будапештський меморандум». Згідно з цим документом, вся ядерна зброя, що існувала на території України, була передана Росії, як і всі носії такої зброї (ракетні комплекси великої дальності та літаки стратегічної авіації). Саме ті ракети та літаки, які Україна тоді передала Росії, сьогодні знищують український народ та його опір.
Головною ідеєю та ключем до розуміння військової допомоги США та Європи Україні є їхній намір постачати зброю саме в тому обсязі, який необхідний, щоб не дати Україні програти війну і, водночас, не дати їй перемогти. З моменту, як Трамп став президентом, у західного імперіалізму немає єдиної політики щодо України. Команда Дональда Трампа відкрито і неодноразово заявляє, що її головним завданням є руйнування військово-політичного союзу між Росією та Китаєм і перетягнення Росії на свій бік. Зрозуміло, що цього можна досягти лише ціною поступок Путіну, тобто ціною розчленування України та окупації значної частини її території. Дональд Трамп може неодноразово заявляти, що він «розчарований у Путіні», але його дії свідчать про протилежне.
Трансформація глобального імперіалізму
Як зазначалося вище, ця імперіалістична агресія стала своєрідним лакмусовим папірцем для всіх представників міжнародної лівиці, які мають визначити свою позицію щодо цієї ситуації. Їхні роздуми, застосування марксистського методу, а також моральні та етичні парадигми, за якими вони оцінюють те, що відбувається, виявилися дуже різноманітними, а іноді навіть діаметрально протилежними. Вкотре підтвердилася марксистська аксіома про те, що суспільна свідомість часто не встигає за розвитком суспільного буття.
Якісна трансформація та зростаюча складність імперіалістичного світу, а також поява нових, молодих та агресивних імперіалізмів, таких як Росія та Китай, на жаль, не були належним чином зрозумілі чи проаналізовані значною частиною лівих. До кардинально мінливої світової ситуації та загострення міжімперіалістичних конфліктів застосовувалися традиційні та значною мірою застарілі форми та кліше аналізу.
Ми, Міжнародна соціалістична ліга, ніколи не заперечували і не заперечуємо домінуючу роль американського імперіалізму у світі, роль, яка все ще переважає. Але невміння розпізнати динаміку його трансформації та його помітне ослаблення у глобальному масштабі призводить до самообману, неправильного тлумачення та дезорієнтації міжнародного робітничого класу.
Виведення американських військ з Афганістану та Іраку, витіснення французьких військових сил російськими збройними підрозділами в Північній та Центральній Африці, відкрито проросійська зовнішня політика двох членів НАТО — Угорщини та Словаччини — а також повністю незалежна зовнішня політика іншого члена НАТО, Туреччини; повна безсилість американського імперіалізму перед ситуацією у Венесуелі та на Кубі, а також зростаюча роль Китаю та Росії в цих регіонах: це фактори, які все ще потребують ґрунтовного аналізу у всій їхній складності та динаміці. Однак уже цілком очевидно, що як американський імперіалізм, так і західний імперіалізм загалом, а також його військово-політичний блок, НАТО, переживають складні часи та значно ослаблені.
Але НАТО відреагувало розширенням до Швеції та Фінляндії, збільшивши військові видатки до 5%. Коаліція на чолі з Великою Британією та Францією принаймні намагається підтримати західну та центральну Україну та захиститися від Росії. Однак усі ці спроби зупинити відносний занепад західних держав гальмуються економічним та соціальним тиском. Очевидно, що американський імперіалізм та західноєвропейські держави переживають складні часи та ослаблені. Хоча НАТО збільшило свій бюджет з 2022 року, сам альянс залишається в кризі внаслідок зростаючих розбіжностей між США та західноєвропейськими державами.
Про контрреволюційний характер і прояви «кампізма»
У нинішній ситуації будь-який прояв кампістського («табірного») аналізу в лівих колах набуває рис, що справді викликають занепокоєння з точки зору розвитку автономії та політичної незалежності світового робітничого класу. Фактична підтримка російського чи китайського імперіалізму під приводом «ворог мого ворога — мій друг» або в рамках традиційного «антиамериканізму» багатьох секторів лівих сил є не тільки категорично неприйнятною для нас і нашого аналізу, але й надзвичайно шкідливою для перспектив лівих сил загалом.
Реакція сталіністів на збройну агресію російського імперіалізму була передбачуваною, і їхній «кампізм» добре відомий. Але що справді пригнічує, так це те, що низка організацій, які заявляють про політичну спадщину троцькізму, опинилися в тому самому таборі, що й сталіністи. Ми не будемо перелічувати ці організації — вони добре відомі, і в кожній країні є достатньо прикладів. Але незалежно від аргументів, якими вони намагаються прикрити свою теоретичну та політичну капітуляцію перед «кампізмом», їх усіх об’єднує одна спільна риса: повне заперечення права українського народу на незалежний та автономний розвиток, а також їхня фактична участь у російській імперіалістичній агресії.
Останнім часом головну ідею цього кон’юнктурного сектору сучасного «кампізма» можна узагальнити таким аргументом: «Справжня оборонна та національно-визвольна війна можлива лише тоді, коли пролетаріат захопив владу і керується революційною партією. Якщо пролетаріат не перебуває при владі в країні, що зазнає імперіалістичної агресії, будь-який заклик до опору принесе користь лише буржуазії цієї країни, а не її пролетаріату». Іншими словами, на практиці це заклик відмовитися від опору перед обличчям імперіалістичної агресії, замаскований у привабливій оболонці псевдомарксистської риторики та з відмовою від ленінського принципу безумовної підтримки права на самовизначення та незалежний розвиток усіх народів світу.
Інтернаціоналізм у дії
Для нас, Міжнародної соціалістичної ліги (МСЛ), бути справжніми інтернаціоналістами означає не закривати очі на жодну форму національного гноблення чи національно-визвольну боротьбу народів, які зазнали нападу з боку імперіалізму, а навпаки — підтримувати цю боротьбу всіма силами.
Ми, революційні марксисти, розуміємо діалектичний зв'язок між національною формою гноблення та первинною формою гноблення — класового та економічного характеру. Але ми також чітко усвідомлюємо: пропонувати робітникам боротися виключно за пролетарську владу і свідомо брехати їм, стверджуючи, що така влада «автоматично» вирішить усі інші проблеми капіталістичного світу — нерівність, гноблення та експлуатацію — це все одно що свідомо роззброювати пролетарські маси.
Це як пропонувати індійцям XIX століття боротися за пролетарську владу і не чинити опір агресії Британської імперії… Або ірландським революціонерам — відмовитися від спротиву британським окупантам під приводом того, що пролетаріат в Ірландії ще не при владі… Або польським революціонерам XIX століття — припинити опір царистським/російським окупантам і спрямувати весь свій бойовий потенціал виключно проти власних польських феодалів (шляхти)… Або палестинським, курдським, каталонським, баскським революціонерам та борцям Західної Сахари — відмовитися від гасел самовизначення та незалежності на тій підставі, що в їхніх країнах ще не керує пролетарська партія…
Ми відчуваємо за цими позиціями очевидний імперсько-шовіністичний та проімперіалістичний сморід
Карл Маркс, зі свого боку, засуджував «британське панування в Індії» та підтримав опір індійського народу у 1857 році, навіть коли той не розвивався під пролетарськими гаслами і очолювався елітою феодальної касти. Жодного разу він не закликав індійців повернути зброю проти своїх брахманів, відмовляючись від опору британським окупантам. У Польщі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс також рішуче та послідовно підтримували польські повстання проти царського режиму, замість того, щоб цинічно закликати повстанців «повернути зброю» проти власної польської шляхти. Щодо Ірландії їхня позиція була так само послідовною та аналогічною.
Річ у тім, що наші великі класики вміли чітко визначати пріоритети моменту та аналізували всі суспільні процеси з погляду їхньої внутрішньої логіки та динаміки розвитку. Для нас, МСЛ, висновок простий: класове визволення не може бути досягнуте в планетарному масштабі, доки зберігається національне гноблення і тривають імперіалістичні атаки проти законних прав та інтересів народів, що борються за свою автономію та незалежність.
Теорія та стратегія Перманентної революції Лева Троцького є актуальною для випадку України. Національна буржуазія, оскільки вона була змушена чинити опір загрозі своєму існуванню з боку російського імперіалізму та колоніалізму, нездатна і не має наміру досягати справжньої незалежності чи змістовного суверенітету України. Навпаки, вона прагне обміняти російську колонізацію частини країни на статус васальної держави західного імперіалізму. Тільки робочий клас може очолити боротьбу за національне визволення і, роблячи це, встановити робітничу республіку.
Брехня та правда «Циммервальду»
Остання спроба «кампізму» виправдати свою підтримку російської імперіалістичної агресії ґрунтується на глибоко фальшивому та лицемірному зверненні до спадщини «Циммервальдської лівої» 1915–1917 років та її гасел: «Жодних військових кредитів! Жодної підтримки нашим урядам в імперіалістичній війні!»
Але наші фальшиві та антиісторичні опоненти-«кампісти» навмисно забувають, що ці абсолютно правильні гасла були спрямовані циммервальдцями саме до пролетаріату воюючих імперіалістичних держав.
Проте в контексті маленької Сербії, на яку напала Австро-Угорська імперія, аналітична ситуація була зовсім іншою. У своїй відомій праці «Крах II Інтернаціоналу» (1915) Володимир Ленін зазначав: «У цій війні національний елемент представлений лише війною Сербії проти Австрії… Тільки в Сербії та серед сербів ми маємо багаторічний, що охоплює мільйони «народних мас», національно-визвольний рух, «продовженням» якого є нинішня війна Сербії проти Австрії. Якби ця війна була ізольованою, тобто не пов'язаною із загальноєвропейською війною, з корисливими та розбійницькими цілями Англії, Росії тощо, то всі соціалісти зобов'язані були б бажати успіху сербській буржуазії — це єдино правильний і абсолютно необхідний висновок з національного елемента в нинішній війні».
І, як відомо, відмова Леніна підтримати Сербію була пов'язана саме з тим фактом, що у 1914 році Сербія вже приєдналася до імперіалістичного блоку Троїстої Антанти, і що основні армії Антанти (Великобританія, Франція, Росія та Італія) вже брали безпосередню (!) участь у бойових діях на території Європи.
Що ж ми спостерігаємо в ситуації російської імперіалістичної агресії проти України, яка увійшла у свою найжорстокішу фазу у 2022 році?
1. НАТО наполегливо та систематично відхиляє прохання Зеленського про вступ України до альянсу.
2. НАТО послідовно та свідомо уникає прямої участі у війні проти Росії.
3. НАТО суттєво обмежує постачання зброї Україні, зводячи їх до мінімуму.
Абсолютно очевидно, що ця комбінація чинників повністю руйнує всю «кампістську» міфологію, згідно з якою імперіалізм НАТО веде війну проти російського імперіалізму.
МСЛ неодноразово зазначала: якби західний імперіалізм у цілому та його військово-політичний блок НАТО втрутилися безпосередньо у війну проти російського імперіалізму, ситуація для нашого аналізу радикально змінилася б, і ми негайно закликали б до поразки обох імперіалістичних блоків та перетворення імперіалістичної війни на світову пролетарську революцію. Але наразі перспектива вступу НАТО в російсько-українську війну видається малоймовірною і навіть мінімальною.
Хай живе український народний опір! Поразку російському імперіалізму!
Нам цілком зрозуміло, що протягом майже чотирьох років виключно і тільки український народ та народний опір борються з російським імперіалізмом. І цей опір часто виявляється ефективним і завзятим не завдяки українській буржуазній владі, а всупереч їй. Для революційних марксистів важливо брати участь у цьому антиімперіалістичному русі опору не для того, щоб допомогти «нашій» буржуазії «звільнитися» від нападів «чужої» буржуазії, а саме для того, щоб невтомно викривати — у ході цієї боротьби, яка є невід'ємною частиною класової боротьби — «нашу» буржуазію перед робочими масами, викриваючи її непослідовність та зраду справжніх національних інтересів.
Тільки беручи безпосередню участь у національно-визвольній боротьбі народних мас проти іноземного загарбника, пролетарський авангард може пройти цей важкий шлях викриття своєї «власної» буржуазії. Ухилення від цієї боротьби веде пролетарський авангард до самоліквідації як значущої політичної сили.
Надалі Україна може прийняти умови «миру», нав'язаного імперіалізмом з різних причин, включаючи загрозу США припинити постачання зброї. У відповідь українські робітники повинні вимагати, щоб будь-яке припинення вогню відбувалося без анексій, відмовляючись визнавати втрату будь-якої захопленої території, навіть якщо вони не зможуть негайно її повернути.
Вони також повинні визнати право на самовизначення республік Криму та Донбасу, яке може бути реалізоване лише після повного виведення російських окупаційних військ із цих територій, а не під контролем української армії. Усі жителі Криму та Донбасу, які проживали там до війни (до року російської імперіалістичної анексії цих територій), повинні мати право брати участь у відповідних референдумах.
В Україні мають бути скасовані обмежувальні та антидемократичні закони проти народу. Комітети робітників та мешканців повинні контролювати допомогу на відбудову та її використання. Ми, робітники, повинні вимагати скасування боргу України та протистояти приватизації та передачі ресурсів Заходу. Ми повинні боротися за експропріацію імперіалістичних та олігархічних підприємств без компенсації та під робочим контролем. Ми повинні протистояти уряду та крайнім правим з метою захоплення влади для створення революційного робочого уряду. У Росії, де масштаб втрат різко контрастує з мізерними прибутками на тлі економічних труднощів, ми сприяємо протесту та зародженню руху в середовищі робітничого класу, молоді та пригноблених меншин з метою повалення Путіна.
Українська Соціалістична Ліга
Наша українська секція, УСЛ, у дедалі складніших умовах втілювала орієнтири МСЛ протягом майже чотирьох років імперіалістичної агресії. Вони постійно співпрацювали у теоретичному та політичному розвитку, беручи участь у міжнародних форумах та семінарах, надаючи цінну інформацію «з полів».
Кілька членів профспілки, яку вони очолювали, полягли в бою. Їхня діяльність дозволила нам розгорнути солідну кампанію солідарності з опором, одночасно борючись із брехнею путінського медіа-апарату та успішно ведучи полеміку з кампізмом та центристськими лівими.
Фундаментальною частиною наших завдань як міжнародної організації в наступний період є допомога в розвитку Української Соціалістичної Ліги та нашої роботи по всій Східній Європі.
Ухвалено III Світовим конгресом МСЛ